21.01.2016 в 14:51
Пишет listik22:21.01.2016 в 16:41
Пишет Avanta:Эххх
vlasno.info/ato/item/2130-siepary-trychi-vyvody...
читать дальшеПісля бою в Старобешеве 23-річний Дмитро Вовк разом з дев'ятьома побратимами попали в засідку. Відстрілювались, поки були набої. Потім – полон, хлопців повезли у Донецьк. Одному важко пораненому якійсь ветеринар зі Старобешева надав таку-сяку допомогу, в Донецьку його забрали в лікарню. Ще двох поранених після кількох годин у лікарні привезли назад до гурту полонених.
– У Старобешеве нам влаштували судилище. Били зі страшною жорстокістю та злобою. Нестерпно було бачити, з якою насолодою у цьому брали участь так звані мирні жителі. Людьми назвати істот, які можуть так безжально знущатись над полоненими, у мене язик не повертається. Не чіпали тільки важкопораненого, видно, думали, що не виживе. А легкопораненим діставалось стільки ж, як і нам, – згадує Дмитро. – Кричали нам "бандерівці", "хунта", "нащо ви прийшли на нашу землю вбивати?" Коли я відповів "ви ж перші все почали", мені зламали щелепу.
У Донецьку побиття продовжились. Тут вже старались самі бойовики, постійно намагались поставити хлопців на коліна. Ті не піддавались, і їх нещадно і методично били. Синців майже не залишалось, одразу ламали кістки. Дмитро Вовк після цього полону чотири місяці пролежав у госпіталі. Тепер має проблеми з хребтом та ногою.
– Коли привели в казарму, там було ще більше двадцяти наших. Заспокоїли, що "сєпари" не будуть нас вбивати, якщо досі цього не зробили. Але все одно не по собі ставало, коли тричі виводили "на розстріл". Хотіли зламати нас морально, і вибрали такий спосіб психологічного тиску, – розповідає Дмитро. – Кидали у камеру-казарму, де не було ні ліжок, ні матраців. Спали по кілька годин на бетонній підлозі, тулячись одне до одного. Один з охоронників був більш людяним, то приносив нам чаю. Правда, тільки один стакан на нас всіх, але й за це йому спасибі. Потім хлопці, що з нами сиділи, казали про нас "везунчики". Ми найменше пробули в полоні, чотири з половиною дні. Швидко домовились, мабуть, про обмін.
URL записиvlasno.info/ato/item/2130-siepary-trychi-vyvody...
читать дальшеПісля бою в Старобешеве 23-річний Дмитро Вовк разом з дев'ятьома побратимами попали в засідку. Відстрілювались, поки були набої. Потім – полон, хлопців повезли у Донецьк. Одному важко пораненому якійсь ветеринар зі Старобешева надав таку-сяку допомогу, в Донецьку його забрали в лікарню. Ще двох поранених після кількох годин у лікарні привезли назад до гурту полонених.
– У Старобешеве нам влаштували судилище. Били зі страшною жорстокістю та злобою. Нестерпно було бачити, з якою насолодою у цьому брали участь так звані мирні жителі. Людьми назвати істот, які можуть так безжально знущатись над полоненими, у мене язик не повертається. Не чіпали тільки важкопораненого, видно, думали, що не виживе. А легкопораненим діставалось стільки ж, як і нам, – згадує Дмитро. – Кричали нам "бандерівці", "хунта", "нащо ви прийшли на нашу землю вбивати?" Коли я відповів "ви ж перші все почали", мені зламали щелепу.
У Донецьку побиття продовжились. Тут вже старались самі бойовики, постійно намагались поставити хлопців на коліна. Ті не піддавались, і їх нещадно і методично били. Синців майже не залишалось, одразу ламали кістки. Дмитро Вовк після цього полону чотири місяці пролежав у госпіталі. Тепер має проблеми з хребтом та ногою.
– Коли привели в казарму, там було ще більше двадцяти наших. Заспокоїли, що "сєпари" не будуть нас вбивати, якщо досі цього не зробили. Але все одно не по собі ставало, коли тричі виводили "на розстріл". Хотіли зламати нас морально, і вибрали такий спосіб психологічного тиску, – розповідає Дмитро. – Кидали у камеру-казарму, де не було ні ліжок, ні матраців. Спали по кілька годин на бетонній підлозі, тулячись одне до одного. Один з охоронників був більш людяним, то приносив нам чаю. Правда, тільки один стакан на нас всіх, але й за це йому спасибі. Потім хлопці, що з нами сиділи, казали про нас "везунчики". Ми найменше пробули в полоні, чотири з половиною дні. Швидко домовились, мабуть, про обмін.